Article posted on:Sep 20, 2023
Article updated on:Sep 20, 2023
Оригінал: https://people.ischool.berkeley.edu/~buckland/digdoc.html
Школа інформаційного менеджменту та систем,
Каліфорнійський університет, Берклі, Каліфорнія, США 94720-4600
Питання "Що таке цифровий документ?" розглядається як окремий випадок питання "Що таке документ?" Зазвичай слово «документ» означає текстовий запис. На початку цього століття спроби забезпечити доступ до швидкозростаючої кількості доступних документів поставили питання про те, що слід вважати «документом». Пол Отлет (Paul Otlet) та інші розробили функціональний погляд на «документ» і обговорювали, чи можна вважати «документами», наприклад, скульптуру, музейні предмети та живих тварин. Сюзанна Бріет (Suzanne Briet) прирівнювала «документ» до організованих речових доказів. Ці ідеї нагадують поняття «матеріальної культури» в культурній антропології та «об’єкта як знака» в семіотиці. Інші, особливо в США (напр Jesse Shera та Louis Shores) дотримувалися більш вузького погляду. Старі плутанини між носієм, повідомленням і значенням відновлюються завдяки цифровим технологіям, тому що технологічні визначення «документа» стають ще менш реалістичними, коли все в бітах.
Коли ми говоримо про паперовий документ, документ на папірусі або мікрофільмований документ, значення зрозуміле. Однак ідея «цифрового документа» складніша. Ми можемо розпізнати електронну пошту та технічний звіт, створений текстовим процесором, як цифрові документи, але поза цими простими прикладами концепція «документа» стає менш зрозумілою. Чи є програмне забезпечення документом? Він містить рядки мовного тексту. Чи є операційна система документом? Можна перерахувати різні типи цифрових документів, і це необхідно через необхідність визначення стандартів для досягнення ефективності та сумісності. Але якщо шукати повноти, процес стає довільним і інтелектуально незадовільним, оскільки незрозуміло, де має бути межа між документами та не документами.
Паперовий документ відрізняється, зокрема, тим, що він на папері. Але цей аспект, технологічне середовище, менш корисний для цифрових документів. Повідомлення електронної пошти та технічний звіт фізично існують у цифровому середовищі як рядок бітів, але так само існує все інше у фізичному середовищі. «Мультимедіа», яке раніше позначало кілька, фізично різних носіїв інформації, тепер знову викликає інтерес, тому що, за іронією долі, численні носії можуть бути зведені до моно-носія електронно збережених бітів.
Для практичних цілей люди розробляють прагматичні визначення, такі як «все, що можна дати ім’я файлу і зберегти на електронних носіях» або «набір даних плюс властивості цих даних, які користувач вирішує називати логічною одиницею». І, як це часто трапляється під час обговорення інформації, можна знайти визначення «документа», які зосереджені на одному аспекті та часто є дуже метафоричними, наприклад «зафіксовані» знання, «дані в контексті» та «організоване уявлення про інформацію». ."
Цифрові системи в першу чергу стурбовані текстом і текстовими записами (наприклад, іменами, числами та буквено-цифровими кодами), але теперішній інтерес до піктограм і графіки нагадує нам, що нам може знадобитися мати справу з будь-якими явищами, які хтось може захотіти спостерігати: події, процеси, зображення та об’єкти такі як текст [BUC 91].
Цифрові документи відносно нові, але обговорення ширшого питання "Що таке документ?" не нова. Наприкінці 19 століття зростала стурбованість швидким зростанням кількості публікацій, особливо наукової та технічної літератури та соціальних «фактів». Тривала ефективність у створенні, розповсюдженні та використанні записаних знань розглядалася як потреба в нових техніках для управління зростаючим потоком документів.
Потрібне «управління» мало кілька аспектів. Потрібні були ефективні та надійні методи збирання, збереження, упорядкування (упорядкування), репрезентації (опису), відбору (вилучення), відтворення (копіювання) та розповсюдження документів. Традиційним терміном для позначення цієї діяльності був «бібліографія». Проте «бібліографія» була не зовсім задовільною. Вважалося, що потрібне щось більше, ніж традиційна «бібліографія», наприклад, техніка відтворення документів, а «бібліографія» також має інші загальноприйняті значення, пов’язані з традиційними техніками виготовлення книг.
На початку 20-го століття слово «документація» все частіше вживалося в Європі замість «бібліографія» для позначення набору методів, необхідних для управління цим вибухом документів. Приблизно з 1920 року «документація» (і споріднені слова англійською, французькою та німецькою мовами) дедалі більше сприймалася як загальний термін для охоплення бібліографії, наукових інформаційних послуг, управління документацією та архівної роботи. Приблизно після 1950 року більш детальна термінологія, така як «інформатика», «зберігання та пошук інформації» та «управління інформацією», все частіше замінює слово «документація».
Проблеми, створені збільшенням кількості друкованих документів, справді призвели до розробки методів, розроблених для керування значущими (або потенційно значущими) документами, тобто, на практиці, друкованими текстами. Але не було (і немає) жодної теоретичної причини, чому документація має бути обмежена текстами, не кажучи вже про друковані тексти. Окрім друкованих текстів, існує багато інших видів об’єктів, що позначають. І якщо документація може працювати з текстами, які не надруковані, чи не може вона також мати справу з документами, які такими не єтексти взагалі? Наскільки широко може бути застосована документація? Іншими словами, якби термін «документ» використовувався в спеціальному значенні як технічний термін для позначення об’єктів, до яких можна було б застосувати методи документування, як далеко можна було б розширити сферу документації. Що може (або не може) бути документом? Однак питання не часто формулювалося в таких термінах.
Ранньою розробкою було розширення поняття документа за межі письмових текстів, використання якого можна знайти в основних англійських і французьких словниках. «Будь-який вираз людської думки» було часто використовуваним визначенням «документа» серед документалістів. У США широко використовувалися словосполучення «графічний запис» і «загальна книга». Це було зручно для розширення поля, щоб включити зображення та інші графічні та аудіовізуальні матеріали. Бельгієць Поль Отле (1868-1944) відомий своїми спостереженнями про те, що документи можуть бути тривимірними, включаючи скульптуру. Починаючи з 1928 року, музейні предмети, ймовірно, були включені документалістами до визначення «документа» (наприклад, DUP 33). Переважна практична турбота документалістів була про друковані документи, тому питання про те, наскільки можна розширити визначення «документа», приділяло мало уваги. Час від часу вдумливий письменник обговорював цю тему, можливо, тому, що його цікавила якась нова форма позначення об’єкта, як-от навчальні іграшки, або через бажання теоретизувати.
Пол Отле: Об’єкти як документи
Отле розширив визначення «документа» на півдорозі у своєму Traité de documentation 1934 року [OTL 34]. Графічні та письмові записи є репрезентаціями ідей або об’єктів, писав він, але самі об’єкти можна розглядати як «документи», якщо ви отримуєте інформацію від спостереження за ними. Як приклади таких «документів» Отлет наводить природні об’єкти, артефакти, об’єкти, що містять сліди людської діяльності (наприклад, археологічні знахідки), пояснювальні моделі, навчальні ігри та твори мистецтва [OTL 34: стор. 217]; також [OTL 90: стор. 153 і 197] і [IZQ 95].
У 1935 році Вальтер Шермейєр писав: «Зараз під документом розуміється будь-яка матеріальна основа для розширення наших знань, яка доступна для вивчення чи порівняння». («Man versteht heute unter einem Dokument jede materielle Unterlage zur Erweiterung unserer Kenntnisse, die einem Studium oder Vergleich zugänglich ist» [SCH 35: стор. 537]).
Подібним чином Міжнародний інститут інтелектуального співробітництва, агентство Ліги Націй, працюючи у співпраці з Французькою спілкою організацій документації, розробив технічні визначення «документа» та відповідних технічних термінів англійською, французькою та німецькою мовами:
"Document : Toute base de connaissance, fixée matériellement, susceptible d'être utilisée pour consultation, étude ou preuve. Exemples: manuscrits, imprimés, représentations graphiques ou figurés, objets de collections, etc…
Документ: Будь-яке джерело інформації в матеріальній формі, яку можна використовувати для довідки, дослідження або як авторитет. Приклади: рукописи, друкована продукція, ілюстрації, діаграми, музейні зразки тощо... ([ANO 37: стор. 234])
Сюзанна Бріє (1894-1989), проникливий французький бібліотекар, звернулася до розширення значення «документа» з надзвичайною прямотою. (Про Брієт, також відому як Сюзанна Дюпюї та Сюзанна Дюпюї-Бріє, див. [LEM 89], [BUC 95], [BUC 97b]). У 1951 році Бріє опублікував маніфест про природу документації «Qu'est-ce que la documentation», який починається з твердження, що «Документ є доказом на підтримку факту». («Un document est une preuve à l'appui d'un fait» ([BRI 51: с. 7]). Потім вона уточнює: «Документ — це «будь-який фізичний або символічний знак, збережений або записаний, призначений для представлення, для реконструювати або продемонструвати фізичне чи концептуальне явище». («Tout indice concret ou symbolique, conservé ou enregistré, aux fins de représenter, de reconstituer ou de prouver un phénomène ou physique ou intellectuel». стор. 7.) що документацію слід розглядати як пов’язану з доступом до доказів, а не з доступом до текстів.
Бріт наводить приклади: Зірка на небі не є документом, але його фотографія була б; камінь у річці – не документ, а камінь, виставлений у музеї, був би; тварина в дикій природі не є документом, але дика тварина, представлена в зоопарку, була б документом. Антилопа, яка дичавіє на рівнинах Африки, не повинна вважатися документом, правила вона. Але якщо його потрібно було спіймати, відвезти в зоопарк і зробити об’єктом дослідження, це було зроблено в документ. Це стало речовим доказом, який використовують ті, хто його вивчає. Дійсно, наукові статті, написані про антилопу, є вторинними документами, оскільки сама антилопа є основним документом.
Правила Брієт для визначення того, коли об’єкт стає документом, не з’ясовані, але її обговорення, здається, вказує на те, що:
1. Існує матеріальність: лише фізичні об’єкти можуть бути документами, див. [BUC 91];
2. Є навмисність: передбачається, що об’єкт розглядається як доказ;
3. Об'єкти повинні бути оброблені: вони повинні бути оформлені в документи; і, на нашу думку,
4. Існує феноменологічна позиція: об’єкт сприймається як документ.
Ця ситуація нагадує дискусії про те, як зображення робиться мистецтвом, оформляючи його як мистецтво. Чи мав на увазі Брієт, що так само, як «мистецтво» стає мистецтвом шляхом «оформлення» (тобто трактування) його як мистецтва, так і об’єкт стає «документом», коли до нього ставляться як до документа, тобто як до фізичного чи символічного знаку, збереженого чи записані, призначені для представлення, реконструкції чи демонстрації фізичного чи концептуального явища?
Рон Дей ([DAY 96]) дуже правдоподібно припустив, що використання Брієтом слова «indice» є важливим, що це індексальність — якість розміщення в організованому, значущому зв’язку з іншими доказами — що надає об'єкту документальний статус.
Фріц Донкер Дуйвіс (1894-1961), який змінив Поля Отле на посаді центральної фігури в Міжнародній федерації документації, втілив технологічний модернізм документалістів у своїй відданості триєдності наукового менеджменту, стандартизації та бібліографічного контролю як взаємодоповнювальних і взаємних. зміцнення основ для досягнення прогресу ([ANO 64]). Але Донкер Дуйвіс не був матеріалістом. Він прийняв точку зору Отлета про те, що документ є вираженням людської думки, але він зробив це з точки зору антропософії, духовного руху, заснованого на уявленні про те, що існує духовний світ, збагнений чистою думкою та доступний лише найвищим здібностям розумового знання. . Як наслідок, Донкер Дуйвіс був чутливим до того, що ми тепер можемо назвати когнітивними аспектами носія повідомлення. Він написав, що:
«Документ є вмістилищем висловленої думки. Отже, його зміст має духовний характер. Небезпека того, що тупа уніфікація зовнішньої форми вплине на зміст, зробивши останній безхарактерним і безособовим, не є ілюзорною... стандартизуючи форму та компонування документів, необхідно обмежити цю діяльність тим, що не зачіпає духовного змісту і служить для усунення справді ірраціональної різноманітності». ([DON 42]. Переклад з [VOO 64: с. 48])
Ранганатан: Мікродумка на плоскій поверхні
Індійський теоретик С. Р. Ранганатан, зазвичай такий метафізичний, зайняв на диво вузьку та прагматичну позицію щодо визначення «документа», опираючись навіть включенню аудіовізуальних матеріалів, таких як радіо- та телевізійні повідомлення. «Але вони не є документами, тому що вони не є записами про матеріали, придатні для обробки або збереження. Статуї, шматки фарфору та матеріальні експонати в музеї були згадані, тому що вони передають думку, висловлену якимось чином. Але жодне з них не є документ, оскільки це не запис на більш-менш рівній поверхні». ([RAN 63: стор. 41]).
Погляд Ранганатана на «документ» як на синонім «втіленої мікродумки» на папері «або іншому матеріалі, придатному для фізичного поводження, транспортування в просторі та збереження в часі» був прийнятий Індійським інститутом стандартів ([IND 63: с. 24]). Інші також мали обмежений погляд на те, що таке документи. У США двоє дуже впливових авторів обрали погляд на документи, який був лише розширенням текстових записів і включав аудіовізуальну комунікацію. Луїс Шорс популяризував фразу «загальна книга» (наприклад, [SHO 77]), а Джессі Х. Шера використовував «графічний запис» із майже таким же значенням (наприклад, [SHE 72]).
Отле чітко зазначив, що його погляд на «документ» включає археологічні знахідки, сліди людської діяльності та інші об’єкти, не призначені для спілкування. «Колекції предметів, зібрані з метою збереження, науки та освіти, мають, по суті, документальний характер (музеї та кабінети, колекції моделей, зразків і зразків). Ці колекції створюються з предметів, що зустрічаються в природі, а не окреслені чи описані словами ; це тривимірні документи". ([OTL 20]. Переклад з [OTL 90: с. 197]).
Поняття об’єктів як документів нагадує поняття «матеріальної культури» серед культурних антропологів, «для яких артефакти стали важливим доказом у документуванні та інтерпретації американського досвіду». ([AME 85: p. ix) і в музеології (наприклад, [KAP 94], [PEA 90]).
Ідеї Брієта щодо природи «документа» запрошують до дискусії щодо семіотики. У цьому контексті ми звернемо увагу на обговорення Дюфреном різниці між естетичними об’єктами та об’єктами, що позначають:
«Функція таких [означаючих] об’єктів полягає не в тому, щоб підтримувати якусь дію чи задовольняти якусь потребу, а в тому, щоб розподіляти знання. Ми, звичайно, можемо називати всі об’єкти означуючими в певному сенсі. Однак ми повинні виділити ті об’єкти, які роблять більше ніж означають лише для того, щоб підготувати нас до певної дії, і які не витрачаються лише на виконання завдання.Наукові тексти, катехізиси, фотоальбоми та, у більш скромному масштабі, вказівники — це всі знаки, значення яких залучає нас до діяльність лише після того, як ми спочатку надали нам інформацію». ([DUF 73: стор. 114]).
Ми можемо помітити, що завдяки включенню музейних та інших «знайдених» об’єктів «будь-який фізичний або символічний знак» Брієт включає як людські, так і природні знаки. Інші розвинули поняття «об'єкт-як-знак». Ролан Барт, наприклад, обговорюючи «семантику об’єкта», писав, що об’єкти «функціонують як носій значення: іншими словами, об’єкт ефективно служить певній меті, але він також служить для передачі інформації: ми могли б підсумувати це кажучи, що завжди є значення, яке переповнює використання об’єкта». ([BAR 88: стор. 182]). Можна відзначити широке використання слова «текст» для характеристики закономірностей суспільних явищ, що не складаються зі слів чи числівників, але, здається, відносно мало уваги приділялося збігу між семіотикою та управлінням інформацією. (Однак див. [WAR 90].)
Однією з відмінностей між поглядами документалістів, про які йшлося вище, та сучасними поглядами є наголос, який тепер буде зроблено на соціальній конструкції значення, на сприйнятті глядачем значення та доказового характеру документів. У семіотичній термінології
«...знаки ніколи не є природними об’єктами… Причина полягає просто в тому, що властивість бути знаком не є природною властивістю, яку можна шукати та знайти, а властивістю, яка надається об’єктам, вони природні чи штучні, через вид їх використання. І як об’єкти, і як засоби, знаки повинні розглядатися як щось вигадане, і в цьому сенсі вони співвідносяться з діями». ([SEB 94: т. 1, с. 18]).
Поняття Бріта про документи як докази може виникнути принаймні двома способами. Однією з цілей інформаційних систем є зберігання та підтримка доступу до будь-яких доказів, які були наведені як докази певного твердження. Інший підхід полягає в тому, щоб людина, здатна організувати артефакти, зразки, зразки, тексти чи інші об’єкти, розглянути, що вони можуть розповісти про світ, який їх створив, а потім, розробивши певну теорію їх значення, розмістити об’єкт in evidence , щоб запропонувати його як доказ шляхом його розташування, індексації або представлення. Таким чином інформаційні системи можна використовувати не тільки для пошуку матеріалів, які вже є доказами, але й для впорядкування матеріалів таким чином, щоб хтось міг використати їх як (нові) докази для певних цілей. ([WIL 95]).
Поняття «документ», що розвивалося серед Отлета, Бріта, Шурмейєра та інших документалістів, дедалі більше наголошувало на тому, що функціонувало як документ, а не на традиційних фізичних формах документів. Перехід до цифрових технологій, здається, робить цю відмінність ще важливішою. Продуманий аналіз Леві показав, що наголос на технології цифрових документів перешкоджає нашому розумінню цифрових документів як документів (наприклад, [LEV 94]). Кожна річ у цифрових технологіях зберігається як рядок бітів, тому звичайна фізична форма (на папері, на мікрофільмі) вже не допомагає. У цьому сенсі будь-яка відмінність документа як фізичної форми ще більше зменшується.
П’ятдесят років тому можна було шукати логарифмічні значення в друкованій книзі «логарифмічних таблиць», щоб робити обчислення. Том журнальних таблиць був умовним документом. Сьогодні можна уявити використання набору журнальних таблиць, що зберігаються в Інтернеті, які можна розглядати як цифрову версію друкованих журнальних таблиць. Однак більш імовірно, що хтось буде використовувати алгоритм для обчислення значень журналу за потреби. Відповідь повинна бути такою ж. Можливо, ніхто не знає, чи використовував комп’ютер таблицю чи алгоритм. Таблиця та алгоритм здаються функціонально еквівалентними. Що сталося з поняттям «документ»? Одна відповідь полягає в тому, що все, що відображається на екрані або роздруковується, є документом. Можна сказати, що алгоритм функціонує як документ, як динамічний документ, такий, який нагадує нам думку Отлета про те, що розвиваючу іграшку слід розглядати як своєрідний документ. Це відповідало б тенденції, описаній вище, щодо визначення документа з точки зору функції, а не фізичного формату.
Кожна технологія має різні можливості та обмеження. Якщо ми підтримуємо функціональний погляд на те, що являє собою документ, ми повинні очікувати, що документи прийматимуть різні форми в контексті різних технологій, і тому ми повинні очікувати, що діапазон того, що можна вважати документом, буде відрізнятися в цифровому та паперовому середовищах. Алгоритм генерування логарифмів, як механічну навчальну іграшку, можна розглядати як динамічний вид документа, на відміну від звичайних паперових документів, але все ж узгоджується з етимологічним походженням «документа», засобу навчання – або, по суті, докази, те, з чого можна дізнатися.
Спроби дати визначення цифровим документам, швидше за все, залишаться невловимими, якщо потрібно щось більше, ніж спеціальне, прагматичне визначення. Визначення, що базуються на формі, форматі та середовищі, здаються менш задовільними, ніж функціональний підхід, що йде шляхом міркувань, що лежать в основі переважно забутих дискусій про об’єкти Отлета та антилопу Бріє.
Подяка: я вдячний за корисні коментарі Рону Дею, У. Бойду Рейварду та Патріку Вілсону. Попередня версія цього документа з деякими додатковими історичними подробицями була опублікована як [BUC 97b].
[AME 85] Ames, K. L. et al. Material culture: a research guide, ed. by T. J. Schlereth. University Press of Kansas, Lawrence, Kansas, 1985.
[ANO 37] Anon. La terminologie de la documentation, Coopération Intellectuelle, 77, pp. 228-240, 1937.
[ANO 64] Anon. F. Donker Duyvis: His life and work, (NIDER publ. ser. 2, no. 45), Netherlands Institute for Documentation and Filing, The Hague, Netherlands, pp. 39-50, 1964.
[BAR 88] Barthes, R. The semiotic challenge. Hall & Wang, New York, 1988.
[BRI 51] Briet, S. Qu'est-ce que la documentation. EDIT, Paris, 1951.
[BUC 91] Buckland, M. K. Information as thing. Journal of the American Society of Information Science v, 42, pp. 351-360, 1991.
[BUC 95] Buckland, M. K. The centenary of `Madame Documentation': Suzanne Briet, 1894-1989, Journal of the American Society for Information Science, 42, pp. 586-588, 1995.
[BUC 97a] Buckland, M. K. Suzanne Briet, 1894-1989. In: Dictionnaire encyclopédique de l'information et de la documentation. (Collection REF). Editions Nathan, Paris, pp. 105-106, 1997.
[BUC 97b] Buckland, M. K. What is a "document"?, Journal of the American Society for Information Science 48, pp. 804-809, 1997.
[DAY 96] Day, Ron. Private communication, 1996.
[DON 42] Donker Duyvis, F. Normalisatie op het gebied der documentatie. [Standardization in the domain of documentation]. (NIDER publ. 214). NIDER, The Hague, Netherlands, 1942.
[DUF 73] Dufrenne, M. The phenomenology of aesthetic experience, Northwestern University Press, Evanston, Illinois, 1973.
[DUP 33] Dupuy-Briet, S. Rapport présenté à la Commission de terminologie. In: International Institute for Documentation. XIIe Conférence. Rapport. Bruxelles, 1933. (IID publication 172a), pp. 187-192, IID: Brussels, 1933.
[FRA 78] Frank, P. R. Von der systematischen Bibliographie zur Dokumentation. (Wege der Forschung 144). Wissenschafliche Buchgesellschaft, Darmstadt, 1978.
[IND 63] Indian Standards Institute. Indian standard glossary of classification terms. IS : 2550 - 1963, Indian Standards Institute, New Delhi, 1963.
[IZQ 95] Izquierdo Arroyo, J. M. La organizacion documental del conocimiento. Tecnidoc, Madrid, 1995.
[KAP 94] Kaplan, F. E. S., ed. Museums and the making of "ourselves": The role of objects in national identity. Leicester University Press, London, 1994.
[LEM 89] Lemaître, R., & Roux-Fouillet, P. Suzanne Briet (1894-1989), Bulletin d'Informations de l'Association de Bibliothecaires Français, 144, pp. 55-56, 1989.
[LEV 94] Levy, D. M. Fixed or fluid? Document stability and new media. In: European Conference on Hypertext Technology 1994 Proceedings. (Pp. 24-31). Association for Computing Machinery, New York, 1994.
[OTL 20] Otlet, P. L'organisation internationale de la bibliographie et de la documentation. (IIB Publ. 128). Institut International de Bibliographie, Brussels, 1920. Translation in [OTL 90: pp. 173-203].
[OTL 34] Otlet, P. Traité de documentation. Editiones Mundaneum, Brussels, 1934. Reprinted 1989, Liège: Centre de Lecture Publique de la Communauté Française.
[OTL 90] Otlet, P. International organization and dissemination of knowledge: Selected essays. (FID 684). Elsevier, Amsterdam, 1990.
[PEA 90] Pearce, S. M., ed. Objects of knowledge. (New research in museum studies, 1). Athlone Press, London, 1990.
[RAN 63] Ranganathan, S. R., ed. Documentation and its facets, Asia Publishing House, London, 1963.
[SCH 35] Schürmeyer, W. Aufgaben und Methoden der Dokumentation, Zentralblatt für Bibliothekswesen, 52, pp. 533-543, 1935. Repr. in [FRA 78: pp. 385-397].
[SEB 94] Sebeok, T. A., ed. Encyclopedic dictionary of semiotics. 2nd ed., Mouton de Gruyter, Berlin, 1994.
[SHE 72] Shera, J. H. The foundations of education for librarianship, Becker and Hayes, New York, 1972.
[SHO 77] Shores, L. The generic book: What is it and how it works, Library-College Associates, Norman, Oklahoma,1977.
[VOO 64] Voorhoeve, N. A. J. F. Donker Duyvis and standardization. In: F. Donker Duyvis: His life and work, (NIDER publ. ser. 2, no. 45). Netherlands Institute for Documentation and Filing, The Hague, pp. 39-50, 1964.
[WAR 90] Warner, J. Semiotics, information science, documents and computers. Journal of Documentation, 46, pp. 16-32, 1990.